«Криза трьох років: зрозуміти, а не здолати»

Третій рік життя називають критичним через системні зміни у психіці дитини, новий етап у формуванні її особистості. Кризовий період засвідчує один із важливих моментів розвитку дитини раннього віку – усвідомлення себе як окремої істоти, яка має власні бажання, що не завжди збігаються з бажаннями інших. Це спричиняє появу нового ставлення дитини до дорослих і до самої себе, яке полягає у тому, що дитина:
- Порівнює себе з дорослим
- Прагне наслідувати дорослих у поведінці, діях
- Намагається реалізувати прагнення «бути дорослим»
- Демонструє свою самостійність і незалежність
- Протиставляє власні бажання вимогам дорослого
Якщо вікова криза є нормальним і обов’язковим явищем у розвитку кожної дитини, то її негативні прояви, а надто їх інтенсивність є явищем індивідуальним, яке залежить від індивідуально-типологічних особливостей дитини, соціальних умов та особливостей виховання в сім’ї тощо. Саме специфіка цих чинників і особливо їх поєднання, може загострювати спілкування між батьками та дітьми в цей період і зробити кризу критичною.
Симптоми кризи.
Негативізм – прагнення постійно перечити дорослим. Дитина говорить «ні» навіть у тому випадку, коли насправді воліла б сказати «так», бо вказівки йдуть від дорослих: малюку ж украй важливо утвердитися у власній думці, довести іншим, що він може мати самостійну позицію, відмінну від дорослих.
Упертість – прагнення завжди відстоювати свою вимогу. Досить часто дитина при цьому заганяє себе в пастку: вона рада була б відмовитися від початкової позиції, але не може – просто тому, що має наполягти на своєму за всяку ціну.
Норовливість – заперечення тих норм і правил, які були встановлені раніше й до яких дитина начебто звикла за перші роки свого життя. Вона руйнує бар’єри – пручається, перевіряє на міцність будь-яке з існуючих правил. Цим і пояснюються такі поширені проблеми цього віку, як раптові порушення режиму – відмова спати у звичайний час, відмова від їжі, яку раніше їла із задоволенням тощо.
Свавілля – прагнення дитини все робити самостійно, саме те наріжне «Я сам!». Прояв ініціативи власної дії, що не відповідає її можливостям і спричиняє додаткові конфлікти з дорослими
Протест-бунт – дитина знаходиться у стані безперервної війни з оточенням, насамперед з батьками
Знецінювання – дитина, ще вчора така ласкава й ніжна, раптово починає лаятися, обзиватися, піддавати сумніву слова дорослого і його авторитет.
Деспотизм – дитина не лише наполягає на тому, що все робитиме сама, а й намагається і дорослих змусити «танцювати під свою дудку». Для багатьох батьків це виявляється справжнім шоком: рідне маля командує, вимогає, наполягає!
Причинами виникнення негативізму, впертості, свавілля та інших симптомів кризи у поведінці дитини – здебільшого є:
- Обмеження самостійності й особистої ініціативи
- Часте й неадекватне застосування заборон і покарань
- Гіперопіка у вихованні
- Неузгодженість та непослідовність у вимогах близьких дорослих
Надбання кризового періоду
- Становлення нового рівня самосвідомості
- Прагнення до самостійності
- Розвиток активності та вольових якостей
- Встановлення з дорослими нових і більш глибоких стосунків у спілкуванні, грі, пізнавальній і предметній діяльності, в яких великого значення набуває позитивна оцінка батьками особистих досягнень, успіхів дітей.
В цей період батькам варто:
- Підтримувати атмосферу любові, ласки, безпеки й забезпечувати захист
- Давати прості та чіткі інструкції, що ними дитина може керуватись
- Підтримувати і хвалити за досягнення
- Учити дитину основних правил безпеки
- Встановлювати розумні межі поведінки і стежити за їх виконанням
- Радіти розумовій активності та сприяти її проявам у дитини
- Приділяти дитині час і забезпечувати можливості для розвитку її мислення
- Пояснювати дитині, що для чого робити, як робити тощо
- Дозволяти дитині виражати як позитивні, так і негативні емоції
- Показати дитині різні способи вираження своїх почуттів
- Залишатися спокійним під час спалахів гніву дитини – не поступатися, але й не зловживати владою
- Називати почуття, що їх переживає дитина в конкретній ситуації, та озвучувати їх свої переживання
- Виражати своє невдоволення лише щодо вчинків дитини, а не до неї самої
- Ставитися до дитини, як до «чудової, надзвичайної три річки»

ГІПЕРАКТИВНА ДИТИНА

Непосидюща дитина – це не просто постійний галас і метушня в домі, це й постійний страх за її життя і здоров’я.
Причиною такої нестриманості, як правило, є тимчасове переважання сили збудження нервової системи над силою гальмування. Цей дисбаланс компенсується у 10-14-річному віці, коли дитина вже здатна контролювати себе. Проте, якщо дитину переконати в тому, що вона неслухняна, некерована, неуважна, байдужа до інших, тоді вона не стане використовувати цю здатність, бо не віритиме у свої сили. Отже, головне завдання батьків гіперактивної дитини – не нав’язати їй негативне ставлення до себе та світу.
Рекомендації батькам, як можна допомогти своїй дитині:
1. Не варто сподіватися, що бурхлива фізична активність вивільнить енергію малюка. Навпаки, коли він перевтомлений, він стає перезбудженим і ще менш керованим. Тому краще уникати ситуацій, що перезбуджують дитину, а її енергію варто спрямовувати в необхідне русло.
2. Намагайтеся зайняти дитину тим, що її цікавить. Поки вона захоплена улюбленими справами, ризик, що в неї виникнуть небажані імпульси, — мінімальний.
3. Спробуйте запобігати порушенню Ваших вимог, бо дотриматись їх дитина ще не здатна, а чим більшим буде досвід «неслухняності», тим глибшим стане переконаність дитини в тому, що вона погана.
4. Для того, щоб зупинити енергійну дитину, доцільно переключити її увагу на щось емоційно значуще для неї: «Ой, дивись!», «Я згадала!».

АГРЕСИВНА ДИТИНА

Агресивна дитина — це не тільки батьківський смуток, загроза благополуччю дитячого колективу, але й нещасна дитина, яку ніхто не розуміє, не хоче приголубити й пожаліти. Дитяча агресивність - ознака внутрішньої емоційної нестабільності, згусток негативних переживань, один зі способів психологічного захисту. Такі діти використовують будь-яку мож­ливість, аби штовхати, бити, щипати інших, їхні вчинки часто мають прово­каційний характер. Щоб викликати відповід­ну агресивну поведінку, вони завжди готові розлютити маму, вихователя, однолітків. На­приклад, така дитина буде свідомо вдягатися якомога повільніше, відмовиться мити руки, збирати іграшки, поки не розлютить маму, не почує її крик. Після цього дитина сама готова заплакати, а заспокоїться лише тоді, коли мама почне втішати та приголубить її. Правда, дивний спосіб привернути увагу? Але для такої дитини це єдиний механізм зняття психоемоційного напруження. Причини агресивності майже завжди зовнішні: сімейне неблагополуччя. На жаль, багато дітей виховується в сім'ях, де агре­сивність проявляється у поведінці батьків. Іноді дорослі бувають надмірно поступли­вими й безпорадними, коли діти проявля­ють агресивність у поведінці. Дитина може маніпулювати дорослими, зловживати їхнім добрим ставленням, але подібна ситуація викликає в неї триво­гу: «Чи зможуть захистити мене ці дорослі, з якими я роблю все, що захочу?». Це почуття три­воги викликає все нові й нові прояви агресії, а батьки, які від­ступають, підсвідомо сприяють цьому. Агресія — це енергія подо­лання, боротьби, відстоювання своїх прав та інтересів. Ця сила необхідна дитині для того, щоб досягти своєї мети, протистоя­ти перешкодам. Небажаною є не сама агресія, а неприйнятні форми її прояву: звичка кри­чати, ображати, битися. Тому завданням виховання дитини є не усунути її агресію, а нав­чити адекватно проявляти свої негативні почуття: гнів, обурен­ня, неприйняття. Саме тому, що дитина не вміє усвідомити й висловити протест стосов­но значущої особи, у неї може виникати «безпредметна агресивність»: поширення почуття злості на слабші та безпечні об'єкти — на дітей, тварин, предмети. Причи­ною підвищення дратівливості також можуть бути фізичні чи психологічні проблеми дитини, які виснажують її, підви­щують збудливість та імпульсивність. Як же можна вплинути на небажані про­яви агресії у дитини? Дорослі повинні при­діляти їй більше уваги, в певних ситуаціях проявляти більше рішучості. Така поведінка дорослих впливає на дітей заспокійливо. Але, безумовно, й дорослим необхідно стежити за своєю поведінкою, щоб не стати поганим зразком для дитини. Слід зауважити, що дорослі покладають надто багато надій на такий метод виховання як покарання. Якщо на прояви дитячої агресії дорослі відповідатимуть такою ж агресією — вони зазнають поразки. Тож карати чи не карати дитину? Не можна карати і сварити: · під час хвороби або неповного одужан­ня. Психіка людини у цей час особливо враз­лива, реакції непередбачувані; · під час їжі, гри, роботи, після сну та пе­ред ним; · одразу ж після фізичної чи душевної травми (падіння, бійки, нещасного випадку); · коли дитина вже не справляється зі страхом, неуважністю, лінощами, роздратуванням, будь-яким недоліком; · у всіх випадках, коли щось не вдаєть­ся; · коли внутрішні мотиви вчинку вам не­зрозумілі; · коли ви самі стомилися, чомусь засму­чені або схвильовані. У такому стані лють підказує завжди неправильні кроки. Ще одна помилка: батьки сварять дитину і стверджують, що вона ледар, боягуз, ідіот, негідник, нелюд. І дитина вірить. Слова для неї значать лише те, що значать. Будь-яке твердження сприймається однозначно: нія­кого переносного смислу. Слід запам'ятати:· якщо дитину постійно критикують — вона вчиться ненавидіти;· якщо дитина живе у ворожнечі — вона вчиться агресивності;· якщо дитину висміюють — вона стає замкненою;· якщо дитина зростає в докорах — вона починає жити з почуттям провини. І навпаки:· якщо дитина живе в терпимості — вона вчиться сприймати інших;· якщо дитину підбадьорюють — вона починає вірити в себе;· якщо дитину хвалять — вона вчиться бути вдячною;· якщо дитина зростає у чесності — вона вчиться бути справедливою;· якщо дитина живе у безпеці — вона вчиться вірити людям;· якщо дитину підтримують — вона вчиться цінувати себе.
КОРЕКЦІЯ СТАНУ АГРЕСІЇ, РОЗДРАТУВАННЯ ТА ГНІВУ Поради для дорослих Роздратування, гнів — це руйнування внутрішнього світу.1. Руйнування внутрішнього світу почи­нається зі зміни настрою, появи неприємних почуттів і відчуттів. Намагайтеся вловити цей момент і зрозуміти причини змін настрою, заспокоїти себе. Якщо ви людина віруюча, помоліться, погані думки покинуть вас, і ви збережете в собі спокій.2. Якщо все марно — роздратування зростає, виявляється в міміці, жестах, інто­нації, словах, то подивіться на себе збоку з гумором: «Яке в мене сердите, смішне об­личчя, які смішні нотки з'явилися в моєму голосі». Зупинитися вам допоможе думка:«Треба бути терпимим до вад ближнього». Перетворіть думку на благо вам: усміх­ніться ближньому, доброзичливим жартом розрядіть ситуацію.3. А якщо й це не допомогло, а гнів про­довжує зростати? Ваші щоки сполотніли або почервоніли, губи й кулаки стиснуті, голос затремтів — і ви вже забуваєте, що хоті­ли сказати, не може сконцентрувати свою увагу, ні про що не здатні думати, не чуєте, що навколо вас говорять. І хочеться тільки одного — вихлюпнути свій гнів, «помститися», зібравши останню волю. Ви можетезупинити себе, стиснувши зуби і зчепивши кулаки:· переключивши увагу зі стимулу, що викликає агресію, на щось нейтральне або приємне: згадайте приспів улюбленої пісні, порахуйте подумки від одного до десяти;· глибоко дихайте;· випийте холодної води;· порухайтеся;· розтисніть кулаки й зуби;· висловіть свій стан вербально.4. Якщо ви з цим не впоралися, то розряд­ка гнівом може образити іншу людину, після чого настає каяття. Але тоді вже може бути запізно. ЧИМ МОЖУТЬ ДОПОМОГТИ БАТЬКИ 1.Не сваріть дитину за те, що вона посміла гніватися на вас. Навпаки, поставтеся до неї, до її обурення з розумінням і повагою: допо­можіть їй усвідомити і сформулювати свої претензії до вас. 2.Тільки тоді, коли емоції вщухнуть, роз­кажіть дитині про те, як ви переживали, коли вона виявляла свій гнів. Знайдіть разом із нею вдалу форму висловлювання претензій. 3.Поспостерігайте за собою. Дуже часто ми самі притлумлюємо своє роздратування, терпимо його доти, доки воно не вибухне, як вулкан, яким уже не можна керувати. Наба­гато легше й корисніше вчасно помітити своєнезадоволення і проявити його так, щоб не принизити дитину, не звинуватити, а просто виявити своє незадоволення. 4.Учіть дитину розуміти себе та інших. Якщо дитина навчиться усвідомлювати свої почуття й почуття інших, вона зможе свідомо обирати мирні форми боротьби й захисту.

АДАПТАЦІЯ ДИТИНИ ДО ДИТЯЧОГО САДКА

При вступі в дошкільний навчальний заклад всї діти проходять через адаптаційний період. Адаптація - це складний процес пристосування організму, який відбувається на різних рівнях: соціальному, фізіологічному, психологічному.Психологи розрізняють три ступеня адаптації дитини до дитячого садка: легку, середню і важку. Розглянемо їх більш детальніше:· При легкій адаптації поведінка дитини нормалізується протягом місяця. Апетит досягає звичайного рівня вже до кінця першого тижня, сон налагоджується через 1-2 тижні. Гострих захворювань не виникає.· Під час адаптації середньої тяжкості сон і апетит відновлюються через 20-40 днів, протягом місяця настрій може бути нестійким. Емоційний стан дитини нестабільний. Однак при підтримці дорослого дитина проявляє пізнавальну і поведінкову активність, легше звикає до нової ситуації.· Важка адаптація призводить до тривалих і важких захворювань. У дитини переважають агресивно-руйнівні реакції (руховий протест, агресивні дії); активний емоційний стан (плач, обурений крик); або відсутня активність при більш-менш виражених негативних реакціях (тихий плач, пригніченість, напруженість).
Протікання адаптаційного періоду залежить від таких факторів:1. Вік.2. Стан здоров'я.3. Рівень розвитку.4. Уміння спілкуватися з дорослими і однолітками.5. Сформованість предметної та ігрової діяльності.6. Наближеність домашнього режиму до режиму дитячого садка.
Найчастіші причини важкої адаптації:1. Відсутність в сім'ї режиму, що збігається з режимом дитячого садочка.2. Наявність у дитини своєрідних звичок.3. Невміння зайняти себе іграшкою.4. Несформованість елементарних культурно-гігієнічних навичок.5. Відсутність досвіду спілкування з малознайомими людьми.
РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ, ЯК МОЖНА ДОПОМОГТИ СВОЇЙ ДИТИНІ В ПЕРІОД АДАПТАЦІЇ ДО ДИТЯЧОГО САДОЧКА?
1. По можливості розширювати коло спілкування дитини, допомогти їй подолати страх перед незнайомими людьми, звертати увагу дитини на дії і поведінку сторонніх людей, висловлювати позитивне ставлення до них.2. Допомогти і розібратися в іграшках: використовувати сюжетний показ, спільні дії, залучати дитину в гру.3. Розвивати наслідуваність в діях: «політаємо, як горобці, пострибаємо як зайчики».4. Вчити звертатися до іншої людини, ділитися іграшкою, жаліти.5. Не висловлювати жалю про те, що доводиться віддавати дитину в дитячий садок. Деякі батьки бачать, дитина недостатньо самостійна в групі, наприклад, не привчена до горщика. Вони лякаються і перестають водити її в дитячий садочок. Це відбувається тому, що дорослі не готові відірвати дитину від себе.6. Привчати до самообслуговування, заохочувати спроби самостійних дій.
У період адаптації важливо попереджати можливість втоми або перезбудження, необхідно підтримувати врівноважену поведінку дитини. Для цього не відвідуйте людних місць, не перевантажуйте дитину новою інформацією, підтримуйте вдома тиху та спокійну обстановку.Швидше за все, ваша дитина прекрасно впорається зі змінами в житті. Завдання батьків - бути спокійними, терплячими, уважними і турботливими. Радіти при зустрічі з дитиною, говорити привітні фрази: я за тобою скучила; мені добре з тобою. Обіймайте малюка якомога частіше!

ГОТОВНІСТЬ ДИТИНИ ДО ШКОЛИ

«Бути готовим до школи – не означає уміти читати, писати і рахувати. Бути готовим до школи – означає бути готовим усьому цього навчитися».Звичайно, це не означає, що ви даремно вчили абетку та невтомно вчились рахували. Такі навички – не головне у готовності дитини до школи.В інтелектуальному плані у дитини мають бути: певний рівень пізнавальних інтересів, готовність до змін, бажання вчитися. Необхідні уміння долати труднощі та доводити розпочату справу до завершення. Важливі для успішного навчання й аналітичні навички: уміння порівнювати, зіставляти, робити висновки та узагальнення. Першокласнику буде набагато легше навчатися, якщо він допитливий, уважний, з цікавістю шукає відповіді на питання, уміє слухати і виконувати не дуже цікаве завдання. Вміння спілкуватися з однолітками, а також здатність виконувати роль учня допоможуть швидко адаптуватися у шкільному колективі. Дітям, які не відвідували дитячий садок, можливо, спочатку в колективі буде дещо складно. Адже у таких дітей уміння спілкуватися у дитячому колективі ще не сформоване. Можуть виникати непорозуміння з однокласниками. Не панікуйте, а тримайте тісний зв’язок з учителем. Разом з ним ви допоможете своєму першокласнику відчути себе більш комфортно. Дитина має бути досить самостійною: вміти одягатися і роздягатися, перевзуватися, зав’язувати шнурки, застібати ґудзики, уміти користуватися туалетом.Рекомендації батькам: як підготувати дитину до школи.Психологічна готовність дитини до шкільного навчання полягає в тому, щоб до вступу до школи в неї склалися психологічні риси, які властиві учневі. Вони включають в себе мотиваційну, розумову, емоційну-вольову, соціальну готовність.До вступу у школу у дитини мають бути сформовані знання про навколишнє середовище:• знання про себе, про свою родину, про своє місто, вулицю;• знання про явища природи: пори року, місяці, дні тижня, про явища природи;• знання про дорослих людей: за віком, професією, якостями характеру.Займаючись з дитиною, враховуйте такі моменти:• Плануйте заняття таким чином, щоб діти досягли успіху.• Хваліть дитину за успіхи.• Намагайтеся позитивно ставитися до невдач дитини.• Будьте терплячі, коли доводиться показувати одне і те саме багато разів.• Концентруйте увагу на сильних рисах дитини, а не на її слабкостях. Плануйте подальшу роботу, опираючись на ці сильні риси.• Будьте постійними у своїх вимогах до дитини.• Доручайте дитині відповідати за будь-які види діяльності.• Надавайте дитині можливість продемонструвати свої досягнення.• Організовуйте співробітництво з дитиною, здійснюючи взаємодопомогу.Рекомендації, як сформувати у дитини позитивне ставлення до школи Розпочинайте підготовку до школи з ігор, які дадуть дитині змогу набути нових знань, умінь та навичок, розвивати її здібності. Мова гри — найзрозуміліша для дитини, тому грайтеся з нею в ігри на кшталт: «Чого не стало?», «Що змінилося?», «Слова-міста», «Назви одним словом», «Я знаю п’ять назв квітів/посуду/меблів…» тощо. Дотримуйтеся систематичності занять: 10—15 хвилин щодня можуть дати ліпший результат, аніж година чи дві у вихідні. Оцінюйте успіхи дитини, а у разі невдач — підбадьорюйте її: «Спробуймо разом, я впевнена, тобі все вдасться», «Ліпше зробити так, згоден?» Стежте за власним настроєм, адже дитина чутлива до чужих емоцій. Якщо ви не хочете гратися в якусь гру або погано почуваєтеся, ліпше перенесіть заняття. Не грайтеся з дитиною понад силу чи коли маєте похмурий настрій. Ігрове спілкування має бути цікавим та емоційно-позитивним і для дитини, і для вас. Відвідайте разом із дитиною школу, де вона навчатиметься, покажіть її, де розташовані роздягальня, їдальня, туалет тощо. Розповідайте дитині про розпорядок дня у школі, про те, що діти мають робити під час уроку, коли і як можна звернутися до вчителя. У пригоді вам може стати гра «в школу», завдяки якій дитина може створити певний образ школи і поведінки в ній. Поділіться власним досвідом шкільного життя: «Коли я уперше прийшла у школу, я теж не знала, а потім учитель нам показав, розповів...», розкажіть про смішну ситуацію, яка трапилася на уроці тощо. Читайте дитині твори про школу, школярів, учителів. Формуйте у дитини об’єктивне уявлення про школу і навчання, не ідеалізуйте і водночас не залякуйте майбутнього першокласника, адже відоме перестає бути незрозумілим, таким, що турбує і лякає.

ДИТЯЧІ СТРАХИ

Дитячі страхи є нормальною реакцією дитини, яка усвідомлює недостатність своїх можливостей. У міру розвитку умінь дитини одні страхи зникають, а інші з’являються, бо дитина усвідомлює нові небезпеки. Відсутність страхів не є показником благополуччя. Здорова дитина – та, яка не боїться боятися. Шкідливими страхами є ті, що обмежують розвиток можливостей дитини (вона не пробує досягти того, чого хоче) або підривають її здоров’я – погіршують сон, знижують апетит, псують настрій, виводять з рівноваги. Такі страхи потребують спеціальної уваги батьків та психологів.Рекомендації батькам, як допомогти своїй дитині:1. Оскільки «нездорові страхи» характеризуються тим, що діти «бояться боятися», то насамперед допоможіть дитині спокійно сприймати сам факт страху. Якщо вона вирішить, що боятися – це неприпустимо погано чи соромно, вона почне уникати страшних ситуацій і ніколи не зможе навчитися долати їх.2. Не лякайтеся страхів своєї дитини, не намагайтеся відвертати її увагу від спогадів про страшний сон чи страшну фантазію. Якщо ми відганяємо страх – він переслідує нас і атакує тоді, коли ми найменше захищені від нього.3. Допоможіть своїй дитині зустрітися із страхом у безпечній атмосфері: коли Ви поруч, коли вона почувається спроможною протистояти страху. Нехай вона розповість чи намалює Вам те, що її лякає, і отримає від Вас розуміння й підтримку.4. Необхідно, щоб дитина зрозуміла, що боятися не соромно, що всі (і Ви також) чогось боялися, нехай вона повірить у те, що теж зможе опанувати свій страх.5. Нехай Вас не бентежать невдалі спроби Вашої дитини подолати свій страх. Хваліть її за незначні досягнення, відзначте найменший прогрес: «Страх став трохи меншим. Отже, ти його поступово долаєш».

ПОРАДИ БАТЬКАМ ЩОДО ПРОФІЛАКТИКИ СТРЕСОВИХ СИТУАЦІЙ У ДІТЕЙ

1. Організуйте можливість дитини для «розрядки» напруженості — заняття спортом, танцями, рухливі ігри.2. Користуйтеся можливістю зайвий раз обійняти, погладити дитину, потримати її за руку, зробити масаж або покласти руку на плече. Позитивні тілесні контакти дуже корисні для зняття напруженості.3. Поговоріть із дитиною про ті почуття, які вона пережила або відчуває. Ви можете сказати, що багато людей відчували тривогу, страх, гнів. І що ці почуття — нормальні людські реакції на складні ситуації.4. Будь-яка, навіть маленька дитина, потребує пояснення того, що відбувається. Для неї важливо знати, чому батьки тривожаться, сердяться, горюють. Що відбувається в сім`ї, у місті, намагайтеся пояснити це коротко і спокійно.5. Щодо почуття страху, то важливо запевняти дитину в тому, що боятися — це природно, і сміливі люди також бояться, проте їм вдається впоратися із власним страхом, а дитина також смілива, сильна й обов'язково впорається.6. Підтримуйте надію на краще.7. Якщо реакція дитини, на вашу думку, є надмірною або незрозумілою вам, а симптоми повторюються без особливих змін, якщо ви турбуєтесь, - зверніться за консультацією до спеціаліста.

ПСИХОЛОГІЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ДОШКІЛЬНИКІВ.
ВІД ТРЬОХ ДО СЕМИ

Психічні новоутворення цього віку сконцентровані навколо «Я» дитини. Їх сутність — у психологічному відокремленні «Я» дитини від дорослих, завдяки усвідомленню нею власних досягнень. Не вміючи адекватно оцінити свої можливості, дитина прагне самостійності, вважає себе дорослим, а тому негативно реагує на надмірне піклування з боку дорослих. На третьому році життя вдосконалюються сенсорні можливості дитини: інтенсивно розвиваються зорова, слухова, тактильна чутливість, координуються рухи рук та очей. До кінця року діти непогано орієнтуються у найближчому просторі (кімнаті, дворі, майданчику дитячого садка), розрізняють напрямки вперед-назад, угору-вниз. Утім, ще припускаються помилок у часових позначеннях «сьогодні», «учора», «завтра».Увага ще недостатньо стійка, зате збільшується кількість об'єктів, які привертають увагу дітей, а також час, протягом якого діти утримують її. Так, предметом уваги малюків стають дорослі, діти, мовлення, музика, співи.Третій рік життя — період розквіту мовлення дитини. Малюк розуміє зміст не лише окремих слів та висловів щодо конкретних подій його життя, а й невеличких оповідань, казок, віршів, тобто того, що знаходиться за межами сприймання. До кінця року активне мовлення нагадує вже мовлення дошкільника. З'являється неабиякий інтерес до мовлення інших людей. Цікаво, що малюки починають помічати певні помилки у мовленні оточуючих та емоційно виправляти їх. Мовні досягнення сприяють прогресивним зрушенням в усіх психічних процесах.Інтелектуальний розвиток дитини сягає нового рівня. Спостерігається висока здатність до спостереження, порівняння: діти не лише помічають нові предмети, а й швидко розрізняють їх за певними ознаками. Характерною особливістю розвитку інтелекту в цьому віці є висока допитливість, яка виявляється у постійних «Що це?», «Коли?», «Чому?», «Навіщо?». З'являються перші узагальнення (чашка — це не лише та, з якої я п'ю, а й інша теж), абстрактні поняття (добре, погано).У цей період краще розвинена образна пам'ять, тому діти легше запам'ятовують емоційно поданий та ілюстративно-забарвлений матеріал.Змістовнішим стає емоційне життя дітей: під впливом дорослих з'являються емоції радості, здивування, смутку, спостерігається емоційно забарвлене ставлення до інших осіб (симпатія, антипатія, ознаки співчуття).Прогресивні зрушення відбуваються у вольовій сфері: діти поступово навчаються контролювати свої дії, долати доступні перешкоди, виконувати деякі нескладні доручення дорослих.Саме, в цей віковий період закладаються основи для продуктивних видів діяльності: діти докладають певних вольових зусиль, використовують набуті знання, уміння, навички та досягають певного успіху. Важливим засобом самоствердження дитини є оцінювання її досягнень з боку дорослого. Тому діти постійно запитують дорослого, очікуючи на схвалення: «Чи добре я стрибав?», «Я правильно вимовляю?» тощо. При цьому виявляється своєрідна закономірність: з яких приводів діти очікують оцінювань, з таких самих приводів згодом вони починають оцінювати дорослих.До кінця року значно зростає інтерес до особистості дорослих, їхньої діяльності, подій життя, внутрішнього світу. Це виявляється у запитаннях; «А де ти живеш?», «А тобі подобаються квіточки?», «Чи ти вмієш малювати?». Діти виявляють ініціативу до спільної з дорослим гри чи інших видів діяльності (малювання, конструювання тощо).На третьому році життя формується потреба у спілкування з однолітками, змінюється ставлення до них: зникають неспецифічні дії, які були характерними для попередніх етапів (смикання, кусання тощо); одноліток уже сприймається не як об'єкт, а як суб'єкт, тобто така сама дитина. Виникає інтерес до дій інших дітей, потреба спостерігати їхню гру, інші види діяльності. З'являється принципово нова форма спілкування — емоційно забарвлені ігрові дії, за допомогою яких дитина демонструє одноліткові свої вміння та запрошує до спільних дій.Піднесення спілкування з дорослими й однолітками на новий якісний рівень є суттєвим кроком у загальному психічному розвиткові дитини на третьому році життя.

ЧЕТВЕРТИЙ РІК ЖИТТЯНа цьому віковому етапі значних прогресивних змін зазнають психічні процеси, діяльність дитини, які набувають більш цілеспрямованого характеру.Відчуття та сприймання. Підвищується здатність аналізаторів до диференціації (розрізнення) властивостей предметів і явищ. Особливо це стосується зорових відчуттів, зокрема диференціації яскравості, насиченості кольорів, їх відтінків, які стають дедалі точнішими. Так, діти правильно відрізняють і називають основні спектральні кольори, але ще помиляються в розрізненні їх відтінків.Характерним для цього віку є випадки неадекватного вибору кольору для зафарбовування контурних предметів, які намальовані самою дитиною або запропоновані дорослим. Так, яблуко на малюнку малюка може бути синім. Чому? Бо виявляється для нього синій колір — найулюбленіший. Утім, у дитини може бути її недостатньо розвинена здатність відтворювати в пам'яті образ предмета.Пам'ять. Оскільки у цьому віці недостатньо розвинена довільність усіх психічних процесів, у пам'яті дитини переважають мимовільні запам'ятовування та згадування. При цьому переважає наочно-образна та рухова пам'ять. Щодо обсягу пам'яті — дитина, як правило, здатна запам'ятовувати 2 слова із 10 запропонованих, а також не більше 4-х предметів або їх відображень з 10—15, що пред'являлись.Серед психологів поширений вислів: «Пам'ять дитини — це її почуття та інтереси». Тобто найлегше дітям, особливо молодшого дошкільного віку, запам'ятовується те, що справило на них емоційне враження, викликало здивування, замилування, захоплення. Отже, на процес запам'ятовування в цьому віці позитивно впливають новизна, емоційна забарвленість матеріалу, яскравість образів, із якими ознайомлюють дітей.Мовлення. Найхарактернішою особливістю розвитку мовлення в цьому віці є особливий інтерес до мови, значення слів, граматичних форм, який виявляється в запитаннях: «Що означає слово..?», «А як правильно сказати..?» тощо. Діти дуже люблять ігри на підбір епітетів. Спостерігається швидкий темп зростання обсягу активного словника за рахунок не лише іменників та дієслів, а й інших частин мови.Мислення. Словесне мислення розвинене ще недостатньо. Переважає мислення дієве, тобто вирішення певного завдання відбувається безпосередньо у процесі діяльності. Спостерігаються розбіжності між тим, як дитина ставить перед собою завдання та процесом її реалізації. Так, наприклад, дитина замислила намалювати квітку. Утім, під час роботи на папері з'являються трава, будинок, сонечко та інші деталі.Увага. Значно збільшується обсяг мимовільної уваги, підвищуєтеся її стійкість, тобто час, протягом якого дитина може утримувати увагу на певному предметі або дії. Та якщо дитина на четвертому році життя може гратися до 50 хвилин, то розглядати малюнок або картину вона здатна не більше як 8—10 секунд.Діяльність. Дії дітей набувають певної цілеспрямованості. Інтенсивно розвивається здатність до сюжетно-рольової гри, утім, дії партнерів ще недостатньо узгоджуються, сюжет нестійкий та легко змінюється впродовж однієї гри, до того ж сюжетні дії ще одноманітні. Незважаючи на те, що ігрові образи ще нечіткі (в одній особі може втілюватись образ літака та пілота тощо), уже спостерігається обмеження дій дитини рольовими обов'язками.Уява має переважно мимовільний характер. Образи уяви нестійкі; упродовж гри, малювання діти часто змінюють задум. Відмінною рисою уяви дітей цього віку є надзвичайна яскравість: вони легко перевтілюються в героїв казок, вистав і навіть власних малюнків. Сюжети для читання та оповідань слід підбирати дуже обережно, позаяк діти схильні до сильних переживань.Спілкування. Дорослий уже не є для дитини лише джерелом піклування, а стає партнером зі спільної діяльності (ігрової, пізнавальної тощо). Дорослий стає для дитини старшим товаришем, якому можна розповісти про свої турботи, радощі, інтерес до внутрішнього світу та життєдіяльності дорослих.Посилюється потреба у спілкуванні з однолітками. Діти стають чутливішими до проблем та емоційного стану однолітків. Утім, дитина цього віку ще вирізняється слабкістю нервової системи, тому навіть невелика кількість дітей може перевтомити малюка. Він часом прагне пограти наодинці, і цьому не слід перешкоджати.У цей період суттєво зростає здатність дитини до самостійних дій (удосконалюються навички самообслуговування, розширюється спектр ігрових дій, рухів). Фігура дорослої людини не втрачає для маляти провідного значення. Змінюються лише потреби у спілкуванні з дорослим: етап спільного виконання дій поступово завершується. Натомість дорослий стає джерелом задоволення дедалі зростаючої пізнавальної активності дитини.
П'ЯТИЙ РІК ЖИТТЯВідчуття та сприймання. Якщо на попередніх етапах психічного розвитку помітно вдосконалювалася діяльність окремих органів чуття, то на 5-му році життя дитини можна помітити значну узгодженість у їх функціонуванні між собою та другою сигнальною системою. Отже, відбувається інтенсивний розвиток сприймання: дитина вже реагує не лише на окремі властивості предметів (колір, форма тощо), а й починає орієнтуватись у їх сутності (внутрішня будова, призначення, способи застосування тощо).Необхідно пам'ятати, що органи чуття дитини цього віку, особливо слуху та зору, мають підвищену чутливість до відповідних подразників, тому потребують чуйного ставлення з боку дорослих. Слід пам'ятати про неабияку шкідливість для здоров'я дітей надмірно голосних звуків (особливо під час сну, відпочинку, прогулянок на природу), а також недостатнього освітлення у процесі регламентованих видів діяльності.Мова. На 5-му році життя мовна діяльність посідає чи не найперше місце у, загальній активності дитини. Суттєво розши­рюється словниковий запас, зокрема збільшується кількість слів-понять, дієслів, прикметників, що позначають особливості життєдіяльності людини; її дії, стани, переживання.Характерною особливістю мовлення цього віку є чутливість до вимови, постійне прагнення справлятись у мовній діяльності. Діти висловлюють прохання пояснити, чому треба казати саме так, як правильно вимовляти слова, як можна те саме сказати по-іншому. Засвоївши певні правила мовлення, вони ретельно стежать за вимовою оточуючих, емоційно виправляють, почувши мовні помилки. Таке своєрідне самовправляння не слід обмежувати. У разі потреби — скоригувати форму зауважень, які робить дитина.Спілкування з однолітками та гра. У цей віковий період діти починають усвідомлювати своє місце та роль у групі однолітків. Можна спостерігати певні ознаки появи лідерства. Формується вибіркове ставлення до партнерів зі спілкування.Основним засобом спілкування з однолітком стає мова. Завдяки розвитку мовлення, довільності пізнавальних психічних процесів стає можливою поява розгорнутих спільних рольових дій, урізноманітнення сюжетів. Та сама рольова гра може тривати протягом кількох днів з різними варіаціями сюжетних ліній.Утім, унаслідок стомлюваності психічних процесів та нервової системи, діти в цьому віці подеколи прагнуть до усамітнення, якому не варто заважати.Спілкування з дорослими має певну специфіку. Якщо у стосунках із близькими та добре знайомими людьми діти, як правило, виявляють упевненість, довірливість, спокій, зацікавленість у контактах, то у присутності сторонніх — сором'язливість, неспокій, утім, поряд із цим демонструють, інтерес до незнайомця, бажання поспілкуватися з ним.Ще одна особливість цього віку — діти дуже чутливі до настрою, емоційного стану дорослих, його мовлення, рухів. З одного боку, це потребує бережливого ставлення до дитини, з іншого — урахування того, що саме ця особливість зумовлює наслідування дітьми поведінки, дій дорослою, його ставлення до довкілля.
ШОСТИЙ РІК ЖИТТЯОднією з основних особливостей психіки дитини 6-го року життя є значне вдосконалення мимовільних та довільних гальмівних процесів. Це позитивно відображається на подальшому розвитку тих видів діяльності, які потребують обмеженості у збудженні нервової системи (навчальна, трудова тощо), а відтак стає можливим процес активної підготовки дитини до школи.Суттєвим психічним новоутворенням цього вікового періоду можна вважати помітне зростання довільності дій та поведінки, відповідно до поставленої дитиною (або дорослим) мети. Ця здатність спричинює нове ставлення дитини до себе самої, своїх умінь, можливостей: самооцінювання набуває адекватнішого характеру. Значення такого новоутворення важко переоцінити в той період, коли суттєво змінюється соціальна ситуація розвитку дитини: через рік вона вже має стати школярем.Зазначені прогресивні зміни у психіці складають потужне психічне підґрунтя для подальшого формування образу «Я»: змінюється характер очікувань, підвищується рівень домагань, стає адекватнішим самооцінювання.Нове ставлення дитини до себе зумовлює вдосконалення довільності дій та поведінки, критичності в оцінюванні власних можливостей, і як наслідок — усвідомлення особистісних якостей, властивостей.Психічні процеси. Пам'ять, увага, сприймання, уява, мислення набувають стійкого, довільного та цілеспрямованого характеру. Значно збільшується обсяг пам'яті. На новий ступінь розвитку підноситься мислення. Воно відокремлюється од сприймання, стає самостійним процесом. Збагачується зміст уявлень, які набувають вигляду узагальнень. Наочно-образне мислення дедалі поступається місцем словесно-логічному.Спілкування. Помітні зрушення відбуваються у розвитку взаємин дитини з дорослими й однолітками. Провідним новоутворенням комунікативної діяльності у цей період є здатність до рефлексії (тобто орієнтація у взаєминах на погляди, думки, почуття інших людей, оцінювання себе, власних дій та вчинків з позиції партнерів зі спілкування). Це сприяє не лише розвитку комунікативних умінь, а й позитивних рис особистості таких, як емпатійність, альтруїзм тощо.
СЬОМИЙ РІК ЖИТТЯСуттєві зміни у психіці дитини свідчать про те, що цей період — переломний у житті дитини: закінчується період дошкільного дитинства.Психічні процеси. Вольова регуляція — найбільше психічне досягнення цього віку. Цілеспрямованими, стійкішими стають відчуття та сприймання. При цьому значно підвищується здатність аналізаторів до розрізнення найрізноманітніших властивостей предметів — лише кольорів та їх відтінків дитина здатна диференціювати понад 10.Пам'ять ще не втратила мимовільного характеру, утім, діти 7-го року життя активно опановують прийоми довільного запам'ятовування. Набувають інтенсивного розвитку всі види пам'яті, зокрема, образна і словесно-логічна. Довільне цільове запам'ятовування стає сталою віковою характеристикою.Значні зміни відбуваються в розвитку мовлення та мислення, яке функціонує як процес активного пізнання довкілля. Словник збагачується від 3000 до 7000 слів; розширюється діапазон вживання різних частин мови, удосконалюється фонетика.Зменшується імпульсивність емоційних виявів. Емоції стають «розумними», тобто усвідомлюваними та керованими.Уява дитини 7-го року життя не лише репродуктивна, а й творча. Вона застосується в різних видах дитячої діяльності — художній, навчальній, ігровій, мовній.Спілкування. Розвиток взаємин із дорослими та однолітками піднімається на якісно новий щабель. Новоутворенням цього віку є антиципація, тобто здатність передбачити можливі дії, учинки та оцінювання з боку довколишніх. Це додає спілкуванню більш усвідомлюваного та довільного характеру.Прогресивні психічні зрушення та новоутворення, які притаманні дітям на кожному етапі їхнього розвитку, є характерними потенційними віковими особливостями. Утім, чи реалізуються вони своєчасно — залежить від педагогів, психологів та, звичайно, батьків.

РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ ЩОДО ВИХОВАННЯ

- Повірте у неповторність своєї дитини, у те, що вона єдина, унікальна, не схожа на жодну іншу і не є вашою точною копією. Тому не варто вимагати від неї реалізації заданої вами життєвої програми і досягнення поставленої вами мети. Дайте їй право прожити власне життя
- Дозвольте дитині бути собою, зі своїми вадами, вразливими місцями та чеснотами. Сприймайте її такою, якою вона є. Підкреслюйте її сильні властивості.
- Не соромтеся виявляти свою любов до дитини, дайте їй розуміти, що любитиме її за будь-яких обставин.
- Обираючи знаряддя виховного впливу, вдавайтеся здебільшого до ласки та заохочення, а не до покарання та осуду.
- Намагайтеся, щоб ваша любов не перетворилася на вседозволеність та бездоглядність. Встановіть чіткі межі дозволеного і дозвольте дитині вільно діяти в цих межах. Неухильно дотримуйтеся встановлених вами заборон і дозволів.
- Намагайтеся впливати на дитину проханням, це найефективніший спосіб давати їй інструкції. І тільки в разі відвертого непослуху батьки можуть думати про покарання. Воно має відповідати вчинку, а дитина має зрозуміти, за що її покарали. Хоч би що трапилось, хоч би якою не була провина, покарання не повинно сприйматися дитиною як перевага вашої сили над її слабкістю, як приниження. Дитина повинна боятися не покарання, а того, що вона може прикро вразити вас.
- Не забувайте, що шлях до дитячого серця пролягає через гру. Саме і процесі гри ви зможете передати необхідні навички, знання, поняття про життєві правила та цінності, зможете краще зрозуміти одне одного.
- Частіше розмовляйте з дитиною, пояснюйте їй незрозумілі явища, ситуації, суть заборон та обмежень. Допоможіть їй навчитися висловлювати свої бажання, почуття та переживання, тлумачити поведінку свою та інших людей.

РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ БАТЬКІВ ТА ПЕДАГОГІВ ЩОДО ВЗАЄМОДІЇ З ТРИВОЖНОЮ ДИТИНОЮ

- Найголовніше – це зрозуміти, що дитина тривожна. Для цього спілкуйтеся з дитиною, говоріть про те, що її хвилює, чого вона боїться, про що думає. Дитина має довіряти вам. Вона має бути впевненою, що звернувшись до вас за порадою чи підтримкою, не отримує осуду чи насмішки, а знайде розуміння, знатиме, що ви завжди допоможете їй знайти вихід у будь-якій ситуації
- Якщо дитина не говорить відверто про свої труднощі, пограйте з нею її улюбленими іграшками, моделюючи у грі можливі складні ситуації. Діти дошкільного віку зазвичай залюбки беруть участь у таких іграх. Під час гри дитина може відтворити те, що її турбує, тривожить, а ви натомість підкажете, як розв'язати ту чи ту проблему.
- Якщо найближчим часом має відбутися важлива подія, у якій дитина братиме участь, то заздалегідь підготуйте дитину до неї, детально обговоріть, що саме відбуватиметься
- Не описуйте дитині можливі труднощі – навпаки, демонструйте віру в її сили та можливості. Завжди будьте напоготові допомогти своїй дитині, підтримати її
- Формуйте у дитини позитивне мислення, показуючи, як знаходити плюси в будь-якій ситуації. Станьте для неї прикладом оптимізму, адже в оптимістичних батьків – оптимістичні діти
- Використовуйте частіше у спілкуванні з дитиною тілесний контакт – обіймайте її, гладьте, беріть за руку тощо
- Намагайтеся робити дитині менше зауважень, особливо в присутності сторонніх
- Уникайте несправедливих, необдуманих покарань, крику, образ. Контролюйте свої емоції
- Сприяйте підвищенню самооцінки дитини, частіше хвалить її, але так, щоб вона знала за що
- Використовуйте у спілкуванні з дитиною слова підтримки: «Молодець!», «У тебе все вийде!», «Я вірю в тебе!» тощо
- Ніколи не порівнюйте дитину з іншими дітьми. Орієнтуйтеся лише на її особисті успіхи та особливості. Відзначайте, що в ній змінилося, чого вона навчилася, порівнюючи її можливості, здібності, навички з тими, що були минулого тижня, місяця, року
- Демонструйте зразки впевненої поведінки, будьте у всьому прикладом для дитини
- Спілкуйтеся з дитиною спокійним тоном, контролюйте своє мовлення
- Будьте послідовними у вихованні дитини
- Не будьте надто вимогливими до дитини
- Навчайте дитину ставити перед собою конкретні коротко перспективні цілі та поступово, можливо за вашої допомоги, досягати їх
- Залучайте дитину до колективних видів діяльності. Однак уникайте змагань і будь-яких інших видів діяльності, орієнтованих на швидкість виконання
- Не намагайтеся у складних обставинах одразу виконати все замість дитини – запропонуйте їй подумати і впоратися з проблемою разом.навчитися висловлювати свої бажання, почуття та переживання, тлумачити поведінку свою та інших людей.

Що робити, коли дитина маніпулює батьками?
Вчимося приборкувати маленького маніпулятора!

Дитина вперше влаштувала вам істерику в публічному місці?Ігноруйте цю істерику. Відійдіть в сторону, демонстративно відверніться на що-небудь або відверніть увагу дитини чим-небудь, щоб дитина забула про свою істерику. Піддавшись на маніпуляцію один раз, ви будете приречені боротися з істериками постійно.Дитина влаштував істерику в будинку?В першу чергу, попросіть родичів – «глядачів» вийти з кімнати, або самі вийдіть разом з дитиною. Внутрішньо зберіться, порахуйте до 10, суворо, спокійно і впевнено поясніть дитині, чому не можна зробити так, як він (вона) вимагає. Як би дитина не кричала, — не піддавайтеся на провокації, не відступайте від своєї вимоги. Ледь малюк заспокоїться, обійміть його, скажіть, як сильно ви його любите, і поясніть — чому така його поведінка неприпустима. Істерика повторилася? Повторіть весь цикл заново. Тільки коли малюк зрозуміє, що істерикою нічого не домогтися, він перестане їх використовувати.«Я хочу, хочу, хочу…»Відомий прийом дітей, щоб тиснути на батьків і зробити по-своєму всупереч всьому. Стійте на своєму. Ваша «манера» повинна бути незмінною — «спочатку допомога, потім мультики» або «спочатку прибрати іграшки, потім на гойдалки». Якщо дитина продовжує на вас тиснути істерикою або іншими методами маніпуляції, і ви в покарання заборонили йому мультики на 1-2 дні — тримайтеся цей час, незважаючи ні на що. Якщо ви здастеся — вважайте, що битва програна. Дитина повинна знати, що ваше слово і позиція — залізні.Брехня і маленька брехня «порятунок»Підтримуйте з дитиною довірливі стосунки. Дитина повинна вам довіряти на 100 відсотків, дитина не має вас боятися. Тільки тоді маленька і велика брехня дитини (в будь-яких цілях) обійде вас стороною.Поведінка злої матеріДемонстративно неприбрані іграшки, ігнорування ваших прохань, та ін. Так дитина висловлює свій протест і показує, що він у цій «битві» здобув верх. Не кричіть, не сваріться — це марно. Почніть з розмови по душам. Не допомогло — включайте обмеження. Знову даремно? Міняйте метод спілкування з дитиною: захопіть його новим хобі, знайдіть для нього заняття за інтересами, проводите з ним максимально багато часу. Шукайте підхід до своєї дитини, відсікаючи метод батога і пряника, конструктивного діалогу і компромісу.Малюк перебиває вас та інших людей криками, дригає ніжками, катається по підлозі і кидається іграшками?Візьміть дитину на ручки, відкрийте кватирку і разом з малюком виганяйте на вулицю цих підлих «капризиків». Дитині гра сподобається, а істерика пройде сама. Відвернути від істерики малюка набагато простіше, ніж підлітка. І саме в цьому віці потрібно закріплювати в дитині істину — «примхами і істериками нічого не досягти».

32 міні-практики для дітей (і дорослих) для повернення опори, стабілізації у разі психологічної травми і просто для ресурсу.

1. Простий спосіб безпечно повертатися “в себе” – обмальовування долоньок і будь-які ігри з долоньками. Відбиток долоні – це перша ідентифікація малюка. Перші відбитки брудної дитячої долоньки на шпалерах – це перше “Я є в світі”. Відбитки в тісті, глині, піску, будь-якій крупі, на папері. Вирізання, розмальовування долоньки – це відчуття і заповнення внутрішньої території. Долонька – як мандала, що повертає і зміцнює “Я”.Долонька – уособлення всього тіла дитини. А потім – і її самості. Коли нам потрібно допомогти дитині повернути можливість кордонів і одночасно безпечного контакту – ми для неї придумуємо ігри, де долоньки різних діток могли б стикатися, плескати, торкатися одна одної. Де пальчики могли б вітатися, де вони торкалися б один до одного ребром, тильною стороною, всією поверхнею.2. Дітки, які пережили травматичний досвід, можуть не допускати дотиків, боятися фізичного контакту. З ними можна і потрібно – намалювати “пряничену людинку” і її розмальовувати. Іноді з підлітками ми описуємо контури тіла на шпалерах, можна купити промислові іграшки, на яких можна малювати й потім змивати намальоване.3. З дітьми обов’язково ліпити – з глини, тіста, гірше – пластику і пластиліну. Ліплення трансформує напругу, знімає затиски, дає відчуття контролю (що важливо для тих, хто втратив контроль над ситуацією, життям, реальністю), ліплення корисне за будь-яких психосоматичних хвороб.4. Кожен раз, коли ми щось “творимо” – ми створюємо – повертаємо себе. Лялечки з ниток, прості мотанки, людинки з поролону (або з губок для миття посуду), виліплювання лялечок і фігурок з тіста-глини – все це дуже дієва терапія.5. У разі, якщо дитина почала поводитись, як дитя більш молодшого віку (так підсвідомість намагається повернути безпеку). Якщо в руках у дитини виявиться щось, що “менше” її, щось, що сприймалося б як дитина більш молодшого віку – лялечка, маленька машинка, іграшковий звір, навіть клубок ниток – сама дитина автоматично переміщається в дорослішу позицію.6. Дітки, які пережили травматизацію, часто перестають відчувати контакт ніжок з землею (втрачають опору, приземленість). З ними добре грати (малювати, ліпити, пританцьовувати) у квіти й дерева – приділяючи увагу корінню і міцному стовбуру.Іноді ми граємо у “вирощування велетенських ніг” – уявляючи, що ноги стають величезними і міцно утримують в рівновазі, не даючи розгойдуватися від вітру (вітер – це метафора змін, подій, на які ми вплинути не можемо), чим яскравіше ми представимо (намалюємо, промасажуємо) ці велетенські ноги, тим сильніший ефект. Спати краще укладати таких діток теж, даючи опору ніжок (наприклад, класти під ноги скручений у валик рушник).7. Діти, які пережили травматизацію, намагаються все контролювати. З ними важливо говорити про плани, складати розклад, робити колажі мрії тощо. Важливо пам’ятати, що в практиках вони не закривають очі, боячись послабити контроль. Багатьох дорослих дратує, що вони весь час щось крутять у руках (гублячи і ламаючи :–). Щоб зняти напругу в ручках, одночасно послабити контроль і повернути безпеку – потрібно дати дітям в руки масажне кільце, еспандер, хлібний м’якуш, кульки, наповнені борошном (крохмалем).8. Щоб обережно доторкнутися до теми страху, дати дитині відпочинок і контроль над страшними спогадами й снами, можна спорудити (намалювати, виліпити, зробити з коробки) сейф для страшних спогадів. Не називаючи спогади – дати метафору – просто зім’яти папір або взяти темні аркуші паперу, камені, шишки і скласти їх у сейф. Ключ від нього буде або в дорослого, або в самої дитини. Зробити з сірників і різнокольорових ниток “ловців снів” або вирізати ажурну сніжинку, яка, як фільтр, вбирала б страшні образи, не підпускаючи їх до дитини.9. Вирізати з паперу ангела. “Якщо я зіткнувся з досвідом, в якому батьки, інші дорослі не можуть мене захистити – я шукаю опори в чомусь, що більше, ніж людські можливості”. Наприклад, універсальний символ – ангел. Його можна назвати (роблячи його більш живим і особистим), повісити над ліжком, на стіні … зробити гірлянду з ангелів.10. Дитинка шукає притулку в “спочатку безпечному місці” – матці. З дитиною корисно робити халабуди, будиночки, грати у хованки, така дитина любить перекриватися ковдрою або простирадлом. Мені дуже подобається тілесна практика “колиска”, яка і повертає контур безпеки, і дає ресурс – дорослий сидить на підлозі, обіймаючи дитину перед собою, за спинку (обхоплюючи ногами і руками), трохи погойдуючись і шепочучи щось тепле на вушко.11. Будь-яке малювання і роблення будиночків повертає відчуття кордонів (але дуже обережно – якщо відомо, що будинок дитини зруйнований).12. Тілесна гра – “Кнопка радості”, для безпечного повернення контакту з тілом. Дитина, не кажучи партнеру, придумує звук (пісеньку). Задумує місце на тілі – кнопку, яка б, якщо до неї доторкнутися, включала б цей звук. Партнер по грі, м’яко торкаючись до тіла, повинен знайти цю кнопку. Потім дитина шукає кнопку, яку загадав партнер.13. Крило ангела (у дорослій версії – рука друга). Коли дитині потрібно відчути безпеку, відсторонитися від великої кількості людей, відчути підтримку – можна покласти праву руку на ліве плече. (Так позначається особиста територія і виникає відчуття дотику друга до плеча).14. Сумне деревце. Дітки часто не можуть попросити про підтримку і пояснити, що їх турбує. Якщо дитину “перетворити” на деревце, яке ображено, пошкоджено, сумує – і запитати, що для нього зробити - поставити опору-паличку (себе), підв’язати гілочку (погладити по ручці), полити (погладити зверху вниз), поставити паркан (стати навколо) – дитина отримає необхідний ресурс.15. Дітки в стані тривоги можуть боятися малювати щось на “вільну тему”. Їм можна давати розмальовки з чіткими “жирними” кордонами. Можна з ними малювати всередині паперової тарілки, малювати нестандартними “пензликами” – спонжиком, ватними паличками, зубними щітками. Наступний етап – капати акварельною фарбою на вологий папір. Потім – обводити висохлу форму, придумуючи, на що ця форма схожа.16. Використовуємо метафору рослини, що пускає коріння в новому місці.Творимо казку, малюємо картинку, ліпимо з пластеліну-глини, використовуємо природні матеріали й “пожвавлюємо” їх наліпками-очима або малюнками: про Зернятко, Квітку або Деревце, яке пересаджують в інший горщик – його переносить вітер, перевозять рідні за собою, щоб доглядати й піклуватися. Або насіннячко саме вирушило подорожувати. Казка про те, як деревце придивляється до нового “ґрунту”, розглядає, хто росте поруч, пускає коріння, приживається і з часом починає цвісти, до нього прилітають друзі-птахи, прибігають звірі…Якщо дерево, за словами дитини, відчуває себе незатишно і небезпечно, запитуємо – що б йому допомогло: можливо, паркан, ангел або фея дерев, дорослий друг. (Можна після практики підійти до реального дерева, пов’язати стрічку, обійняти його, погладити.)17. Дітки, які пережили стрес, капсулюються в минулих травматичних подіях. Вони ніби-то відокремлені від реальності. Повертаємо їх у теперішнє грою “лінія життя”. Цю практику можна робити тільки тоді, коли в дорослого є запас часу і ресурсу.Ниточкою або довгою стрічкою викладаємо рівну лінію. (Ідеально використовувати гірлянду з вогниками.) Залежно від того, скільки дитині років – ставимо на лінії яскраві предмети (можна взуття) – через кілька кроків один від одного. Кількість відміток за кількістю років + 1 (через рік від реального віку) +1 через 5 років від реального віку. Лінія з ниток повинна бути набагато довшою, ніж позначки віку.Дитина стає на першу “зарубку” – ми їй нагадуємо, що це точка, де їй усього рік. Там малюк тільки починає ходити. (Дитина може сісти, попроситися на ручки, обов’язково обіймаємо її, якщо вона попросить. Можна навіть дати попити води з трубочки.) … У міру просування по лінії, дитина розпрямляється. На кожній зупинці говоримо щирі слова. “О! Ще один рік! Як я тобі радий. В цьому році ти стала… (говоримо про якесь досягнення)”.Обов’язково трохи довше постояти на позначці реального віку … А потім дитина робить крок у “майбутнє” – батько каже: “О! Ти будеш таким щасливим дорослим”. Можливо, підхоплює на руки і “літає” над ниткою.Для дітей, які вміють читати, можна розкладати на відмітках років папірці з побажаннями або ресурсними словами. Простіший варіант – намальовані крейдою “класики”. Дитина стрибає в клітинку віку. У цьому осередку її чекає перевернутий листок з малюнком, словами, сердечком, сюрпризом, який потрібно відкрити. Останній осередок – намальовані радісні символи. (Ще секрет: це дивовижна гра для Дня Народження.)18. На обличчі людини будь-якого віку, яка пережила травматизацію, може застигати маска. (Постійне байдуже або вираз обличчя, застиглий в одній емоції, що складно визначити). Будуть корисні будь-які “пластичні” ігри.А.Можна почати з розминання справжнього шматочка пластиліну. Потім, “перетворюємо” дитину на пластилін. З її мордочки “виліплюємо” різні форми (смикаємо щічки, просимо надути щоку…)Б.Граємо в конкурс “кривляк”. Корчимо разом з дитиною лице.В.Маски. Використовуємо готові, вирізаємо, розфарбовуємо. Дитина вибирає маску своєї “сили” – ходить, говорить, жестикулює з цієї ролі. Потім одягає маску “слабкості” (наприклад, страху). Каже від імені цієї маски. Потім, знімає маску. У кінці роботи ми запитуємо: “Коли б тобі була в нагоді перша маска? Як вона може допомогти другій масці?”.Г. Стаємо акторами й робимо маленьку постановку будь-якої казки. Найпростіші – “Ріпка”, “Рукавичка”.19. У людини, яка пережила важкий досвід, часто виникає відчуття неможливості радості в майбутньому і “зради” перед важкою подією або іншими постраждалими людьми, велике відчуття провини й опір дозволити собі навіть трохи задоволення.Нам важливо допомогти діткам знову дозволити собі радість. Не відчуваючи провини перед минулим або тими людьми, кому складніше. Робимо сюрпризи близьким. Фокусуємо увагу на досягненнях (записуємо, малюємо їх), відзначаємо, що було хорошого за день. Придумуємо свята. Наприклад, свято застилання ліжка, свято збивання подушки, свято мильної піни на щоках, свято вмивання, зубної щітки. Спеціально роблю акцент на “тілесності”. Часто травмовані діти або починають дуже ретельно митися, або уникають теми миття, чистоти, дотиків до тіла.20. Дитина часто “зависає” в минулому, перестаючи звертати увагу на поточний день, досвід важкого минулого переносить у реальність. Її погляд нібито звернений усередину. Показуємо дитині “плин часу” і фіксуємо на кожному дні, пожвавлюємо почуття. Наприклад, кожному дню дається певний колір. Припустимо, середа – червона. Протягом дня шукаємо червоні предмети, їмо червоні продукти, самі використовуємо червоний колір в одязі, аксесуарах.21. Для фіксації на теперішньому часто граємо в гру “ти де?”. Ставимо несподівано, у будь-який час дня, запитання “ти де?”. Відповідь має починатися зі слів “я тут!”, і далі кілька пропозицій про це “тут” з описом різних модальностей – аромат, слух, тілесність, смак … (“Я тут. У кімнаті, сиджу на м’якій подушці з комп’ютером на колінах, їм солодку ягоду”).22. Для стабілізації стану, для повернення опори, для зняття тривоги дитині потрібно більше інформації і зовнішня “передбачуваність”. Тобто чіткий розпорядок дня і будь-яка структура. Те, що можна запланувати – плануємо. Обов’язково попереджаємо про зміни в планах. Зробити разом розклад, прикрасити його, доручити дитині стежити за виконанням задуманого – уже хороша практика.23. Багато діток потребують багато розмов, але уникають контакту. Ця маленька практика підходить і для сором’язливих дітей, і для адаптації до нової групи. Вирізаємо з паперу гірлянду-людинок, що тримаються за руки. Можна намалювати мордочки, можна написати імена друзів, родичів, дітей з групи. Так ми створюємо метафору з’єднуваності – “ми разом”.24. Для зняття напруги, розслаблення, трансформації фіксації на одному переживанні, стані, події капаємо акварельною фарбою у воду, розглядаємо візерунки на воді, спостерігаємо за тим, як розчиняється фарба. Добре, якщо потім з дитиною протанцювати, прожити пластикою тіла рух фарби у воді. Нехай дитина своїм тілом покаже рух хвиль фарби.25. Ще одна проста, екологічно “оживлювальна” техніка, допомагає зняти заборону на фантазію і відчування. Травмовані люди заморожують чуттєвість – якщо я дозволю собі відчувати, разом з радістю проявляться страх, біль і злість. А також створити метафору “багатоваріантності”. (Ще ця техніка допомагає в роботі з невротичними запорами). ВІДБИТКИ. Занурюємо пальчик у фарбу або буряковий сік. Ставимо на лист кілька відбитків пальчика. Запитуємо, що потрібно домалювати, щоб вийшли порося, заєць, лебідь, рибка…26. Малюємо на темному або чорному папері крейдою, пастеллю, гуашшю. Будь-які теми. (Цей метод допомагає у трансформації тривоги, виводить “на поверхню” страх, що закапсолювався. З темряви невідомого, минулого, страшного виступає щось нове-барвисте. Метафора: з темряви ночі народжується нове життя-день.27. Вульгарний досвід складно відпустити. Людина, яка пережила травму або втрату, може починати “чіплятися” за те, що вважає важливим і дорогим. Нам потрібна метафора “відпускання з радістю” – КУЛЬКИ. Відпускаємо в небо кульки, пускаємо кораблики по річці тощо.28.Повертаємо ідентифікацію. Робота з ім’ям. Ресурс. Пишемо у стовпчик букви імені. На кожну букву імені згадуємо якусь ресурсну якість. Наприклад ВАНЯ – Винахідливий, Акуратний, Ніжний, Яскравий.29. Часто дитина, яка пережила складний досвід, стикається з підвищеною турботою та увагою – з тим, що дорослі за неї багато роблять. Така дитина стає інфантильнішою, пасивною. Важливо не провокувати в дитині “вивчену безпорадність”. Кожна зроблена саме нею дія дає ресурс для її майбутнього.Чи не робимо за дитину те, що вона може робити сама? Коли дитина каже: “Не можу! Не вийде! Допоможи!”, коли ниє і ухиляється від дії – граємо у гру “Перетворюємося на суперменів”. “Зараз я тебе, а ти мене перетворюєш на суперменів. Потрібно тільки з’їсти (цукерку, ягоду, вітамінки, випити сої, морс ….). У тебе будуть якісь надздібності? У мене – переносити предмети. Дивись – я переношу цю корзину з білизною у ванну. А у тебе – давай, швидкість. І ти швидко зможеш йти! (Встати з ліжка, одягнутися, поїсти …)”.30. Часто підсвідомість дітей переносить їх у той вік, коли вони були щасливі й жили у відчутті безпеки. Вони починають поводитися, як малюки, сюсюкатися, проситися на ручки. Ми граємо з дитиною в “малюка”, даємо енергії-сил її дитячій частині – а потім “перетворюємо” її на дорослого. Даємо дитині можливість командувати – скільки кроків йти (гра “Велікани-ліліпути”), стаємо в неї помічником на кухні, даємо їй можливість вибирати маршрут прогулянки (можна навіть дати руль-кришку від каструлі в руки).31. Закономірний етап –Агресія – шукаємо способи екологічного проживання. Клацати бульбашками упаковки, битися подушками, збивати кеглі, забивати “цвяхи”.Страх гучних звуків – ігри з оплесками, музичні інструменти.Страх дотиків – уявляємо, що дощить. Спочатку дощ стукає по долоньках дитини (подушечками пальців стукаємо по долоньках), потім – по всьому тілу. Дощик може бути різної сили.32.Стрибки. Тривожні діти інтуїтивно вибирають для себе ігри зі стрибками. Їм важливо стрибати на батуті (замість батута вони однаково виберуть ліжко :–). Стрибки знімають напругу, дають можливість відчути опору на стопи, “невагомість” під час стрибання впливає на стовбурові структури мозку. Замість заборони стрибати, можна створити “спеціальні місця для стрибання”. Наприклад – “тут можна стрибати на одній нозі, тут на двох…”.Потрібно враховувати, що дитина проситиме грати або читати те, що їй важливо і цілюще, кілька разів. Дорослий терпляче і радісно грає і читає :–) Дитина не гратиме у гру, що викликає у неї емоції, з якими вона не готова впоратися. Ставимося до цього з повагою і не наполягаємо.https://nus.org.ua/articles/ya-dopo